Інформаційно-консультативний жіночий центр

Загальні моменти

• Слід більше приділяти уваги самому слову “ґендер” – як його можна вживати, відмінювати, в яких випадках, в яких словосполученнях тощо. Якщо ми самі не впевнені в тому, чи можливо таке вживання, краще щиро сказати про це присутнім – це досить нова концепція, я не впевнена чи не впевнений, що так можна говорити, треба подумати або порадитися. Це буде оптимальнішим варіантом, ніж чути і читати некоректні застосування. Наприклад, часто “ґендерний підхід” вживається як “ґендерне чуйний”, але це не завжди так, бо ґендерний підхід може бути і традиційним, а тому не чуйним до ґендера. Ґендерна чутливість є важливим елементом, зокрема, і в звіті. Також добре пам’ятати про ненасильницьку, неагресивну мову, а також мовні конструкції.

Це важливо також в плані сприйняття групою понять “ґендер”, “фемінізм” тощо. Якщо ви відчуваєте власну непевність або неадекватність їх сприйняття присутніми, краще утримайтеся від вживання цих слів до тих пір, поки не зрозумієте причину такого ставлення і не зможете змінити ситуацію. Ви можете повернутися до них пізніше, в іншому контексті, в “безпечніший” час. Не слід також наполягати на своїй думці, навіть, якщо ви бачите, що вся група сприймає ці поняття в небажаному для вас розумінні. Пам’ятаймо, що ми не намагаємося навернути присутніх “в свою віру”, а лише даємо відсторонену інформацію. Від якості подання інформації, від нашої власної толерантності і ненасильства залежить багато – чи повірять нам і захочуть йти за нами.

• Слід намагатися вживати точніші терміни і заохочувати до цього дітей – термін “інтелектуальна дискримінація” не вживається в міжнародних документах. Якщо йдеться про людей з відмінними ментальними можливостями, то треба застосовувати інші визначення. Взагалі точніше вживати сполучення “дискримінація на підставі …”, бо використання прикметників дає дещо інший сенс.
• Бажано пам’ятати про конфіденційність не лише на заняттях, а і в звітах. Описуючи вправу, ситуацію чи реакцію присутніх, доцільніше писати “одна учасниця”, “один учасник”, “дехто з присутніх” тощо. Інколи історії, які розповіли учасники і учасниці під час тренінгу, бувають насправді вражаючими. Вони хвилюють нас і притягають увагу. Інколи хочеться обговорити це з колежанками та колегами. Але пам’ятаймо, що “нам не дано предугадать, как наше слово отзовется…”.
• Говорити про себе позитивно буває важко не лише групам ризику або особам з девіантною поведінкою, тому необов’язково намагатися “розкрити” підлітків – це розкриття може відбуватися всередині, окрім того, швидкість такого розкриття теж індивідуальна. Принцип відсторонення уповноваженої освіти спрямований більше на працю людини над собою і для себе, а не над іншими і для інших.
• Мовчазність, недовіра, недостатність висловлювань вголос – реакція, яка часто зустрічається в різних групах, зокрема, в так званих, “нормальних”, тому не варто з цим “боротися”. Безумовно, слід професійно і сумлінно подавати інформацію і допомагати опановувати навички, проте ненасильницькі підходи і правило добровільності не слід порушувати на поталу підвищення активності в групі.
• Особливість впровадження курсу в тому, що це не є стиглий конгломерат знань, а, так зване, дослідження в процесі втручання, тому  слід постійно звірятися з настроями, досвідом, інформованістю, побажаннями групи, з якою працюєш – тоді менше виникатимуть проблеми адаптації до тої чи іншої категорії (за інтелектом, віком, тощо), бо тренер звірятиметься постійно з настроями групи і відповідатиме як найкраще на її потреби. Мотивація з боку підлітків має виникнути природно за допомогою і професійним поданням тренерів. Дуже важливий власний оптимізм тренера – він може бути мотивацією, а його відсутність анти-мотивацією. Висновки щодо корисності і практичного застосування кожної вправи в житті мають бути зроблені самими учасниками і учасницями, тим більше, що не все в житті так раціонально має  пояснюватися і пояснюється; цей процес відбувається поступово і індивідуально – ось про це тренери можуть поговорити в групі, аби пробудити подібне бажання в підлітків; в протилежному випадку можна сприяти підвищенню цинізму, який і без того притаманний певній частині людей, зокрема, молоді. Постійне звертання до проблеми мотивації підлітків може призвести до понад-опіки і браку самостійності, постійного очікування від зовнішнього світа заохочувань, що досить небезпечно, тим більше для груп ризику, маргінальних груп тощо.
• При обговоренні успіху варто звертатися до наявного в підлітків досвіду, допомагаючи їм краще ідентифікувати ті досягнення, які вже були в їхньому житті, а не відкладати повторення цієї вправи на тривалий час, тим більше, на кілька років.
• Діти, незалежно від віку, говорячи про уповноважену освіту, часто дають зразки свого глобального мислення – вони пропонують поширювати цей курс за межами класу – по інших школах, містах, країнах. Часто діти чекають від занять того, що має вивчатися на інших уроках або зовсім виходить за межі шкільного курсу. Варто намагатися відповідати, по можливості, на ці потреби. Якщо це зроблено в анонімній формі, то також анонімно можна на це і відповісти, зробивши куток оголошень, де давати таку інформацію або координати, за якими це можна знайти (стаття, книга, адреса тощо).
• Треба намагатися робити все, щоби в групі не виникало суперечок під час занять, а тим більше не залишати в дітей неприємні почуття від них аж до анкет. Варто уважніше слідкувати за більш рівномірним розподілом активності між дітьми, щоби всім було надану рівну можливість участі у вправах.
• Люди, як дорослі, так і малі, часто не можуть визначити випадки дискримінації по відношенню до себе називаючи це її відсутністю. Варто звернутися до цього питання пізніше, глибше проникаючи в цю проблему і її дотичність до кожної і кожного. Можливо, варто згадати трикутник насильства – пряме, структурне, культурне – аплікуючи його на дискримінацію і запропонувати “вступні” вправи, якщо діти відразу не готові самі розкривати цю тему.
• Участь вчительки на заняттях, напевно, слід розглядати як позитивне явище, тим більше, якщо вона намагається бути більш нейтральною і відчуває свій вплив на дітей. Треба намагатися шукати і знаходити такі форми залучення і співпраці, які були б найприйнятнішими як для всіх присутніх, так і для підходів уповноваженої освіти.
• В “Ливарпамен” не передбачається переможців і переможених. Дух змагальності взагалі не відповідає тим основним принципам, які, зокрема, закладені в комунікаційний блок курсу;
• Слід намагатися уникати оцінок діям, навіть якщо вони є насправді дуже аморальними з погляду більшості в суспільстві – краще намагатися дати інструментарій аналізу цих дій самими дітьми, яким вони притаманні.
• Можливі ситуації  (приклади) краще не розміщувати в посібнику (бо це, насправді, треба співвідносити з категоріями груп і навіть з поточними подіями), а готувати тренерам самостійно перед черговим заняттям, проектуючи це на конкретну тему, ситуацію, тощо. Це, безумовно, вимагає високої професійної підготовки тренерів, їх розвинутих аналітичних здібностей і навичок, знання матеріалу, сенситивності.

“Технічні” моменти

• Варто подумати, як щоразу урізноманітнювати подання і повтор правил. Можливо варто подумати над синонімічним рядом слів, склавши його заздалегідь, аби, за потребою, замінювати одні слова і словосполучення іншими.
• Використання відео- і аудіо-записуючої апаратури повинно застосовуватися лише з абсолютної згоди всієї групи; це не бажано робити на перших заняттях – все це може порушити правила конфіденційності і зменшити довіру і безпеку в групі.
• Перегляд фільмів не є інтерактивною формою і його не слід відносити до самого заняття; це може бути зроблено в інший час, але вже не в рамках курсу уповноваженої освіти.
• Довільне об’єднання вправ у блоки є порушенням єдиних умов, які були прийняті для цього курсу на його початку. Таке об’єднання має цілий ряд наслідків, які несумісні з підходами уповноваженої освіти в цілому. Пропонування відразу багатьох вправ не дає достатньо часу на глибоке засвоєння учнями й ученицями матеріалу і навичок, розуміння багатьох положень і сентенцій, що відповідно відображається і в підсумкових анкетах.
• При змінах або доповненнях у вправах треба пам’ятати про правило позитивності. Наприклад, якщо у відомій вправі “Добре бути жінкою…” ми запропонуємо з метою з’ясування дискримінаційного становища жінки речення “Погано бути жінкою…”, це буде, безумовно, порушенням нашого засадничого правила.
• Важливим елементом проведення тренінгів є комфортність учасниць і учасників. Вона складається як з комфортності самого приміщення, так і інших елементів. Стіни повинні мати достатньо місця, щоби вішати на них аркуші паперу, а також таким, щоб папір тримався на них і не псував поверхню стін. Бажано мати зручні стільці – це не мають бути м’які крісла, низенькі дитячі стільчики або табуретки без спинок. Це, як і наше коло, є важливою складовою, обов’язковою і невід’ємною, як інші компоненти програми.

Пропозиції з майданчиків, що виникли в процесі роботи

• Цікава пропозиція – “мій перший крок до ненасильства” – вона дає можливість кожній і кожному порозмислити над тим, як можна застосувати набуті знання. Пропонується назвати, що конкретно я можу зробити для того, щоби суспільство наблизилося до ненасильства.
• Цікава ідея запровадження вправи “Керівник чи керівниця і група: шлях взаєморозуміння” та  “Дорога партнерства” в блоці “Керувати собою – співпрацювати з іншими”. Вправу треба розвивати.
• Добра сентенція про те, що має бути партнерський кодекс. Це добра ідея для ще однієї вправи кількома заняттями пізніше. Вправу треба розвивати.
• Цікавий і глибинний розвиток дає написання творів як на загальні теми, так і на конкретні, вузькі.
• В більшості дітей під час роботи протягом другого півріччя найбільше зацікавлення викликали вправи “Зламані квадрати” і “Чому ми відрізняємося”. На це слід звернути увагу при розробці або впровадженні подальших програм, зокрема, для дітей такої вікової групи. Ідею треба розвивати.
• В анкетах діти часто називають людину, яка впроваджує курс, “ведуча” (не тренерка, тренер, вчителька або якось інакше, а саме “ведуча”). Було би добре звернути увагу на підгрунтя такого підходу і джерела виникнення в дітей такої форми звернення.
• Коли приходить на заняття нова людина (волонтерка чи волонтер), то діти самі пояснюють їм правила; причини, з яких щоразу згадуються правила, проводяться очікування тощо. Це цікава пропозиція, бо вона піднімає в дітей значення власних знань, показує тренерам, наскільки повно і точно сприйняті знання і навички, подані на попередніх зустрічах. Окрім того, це зміщує увагу присутніх з нової людини на роботу.
• Як показали звіти, давати домашні завдання (з очікуванням обов’язкового виконання), навіть малим дітям, є не дуже ефективною формою роботи. Окрім того, це порушує правило добровільності. Є сенс шукати інші форми заохочення дітей для роботи поза основним заняттям (і розраховувати на суцільне виконання) або інакше формувати основне заняття як за часом, так і за методиками та їх черговістю.  Ідею треба розвивати.

Сподіваюсь, що наші узагальнені рекомендації стануть вам у нагоді і допомагатимуть надалі вдосконалювати себе, свої тренінги і нашу повноважену освіту.

З повагою,
Від імені Координаційної Ради
Всеукраїнської асоціації
уповноваженої освіти і комунікацій

Олена Суслова