Інформаційно-консультативний жіночий центр

Чи справді є шансoм для України вступ до Євросоюзу.
Навіть у році 2014-15-му.

Що і кому дає ЄС?

У польських (чи чеських) громадянки (чи громадянина) У. є підприємство, що спеціалізується не на випуску трикотажних виробів широкого асортименту, а, скажімо, такої собі звичайної ковбаски, сиру чи вирощуванню трускавок (полуниці). Останні, зокрема, для Польщі є важливим компонентом експорту. Проте, як новоприбулі до Євросоюзу, ці громадяни і громадянки одного ранку дізнаються, що їхні, наче смачні і якісні (на погляд новоприбулих), ковбаси, сири, трускавки не можна споживати в межах Європейского Союзу, бо вони не відповідають вимогам, прийнятим для країн-членкинь. І то не біда, що в самому серці ЄС, в Бельгії, ще зовсім нещодавно радісно бігали діоксинові кури, а щасливі громадяни і громадянки об`єднаної Європи попивали сумнівну Кока-колу. Ні, звичайно, в цивілізованих країнах можуть мати місце окремі прикрі випадки, але це виключення, а до новоприбулих слід ставитись з усією суворістю законів. Але через те, що все має бути вирішене демократичним шляхом, то громадянка чи громадянин У. мають широкий вибір - можна закрити підприємство (тимчасово) для переобладнання і вдосконалення у відповідності до вимог, закрити його назавжди і споживати продукти виключно своїх більш розвинутих сестер і братів з Заходу, спробувати здійснити активнішу експансію на Схід (благо, в Україні, особливо на її західних кордонах, польські товари мають міцні позиції) або ... Ну хіба замало попередніх можливостей?

Навіть без «харчових» санкцій європейська родина, збільшена останнім часом ще на кілька нових родичів, живе  дуже нерівномірно. Якщо в Чехії середній доход на людину складає близько 600 німецьких марок, то в тій же Німеччині він в десять разів більше. Що з того? Один з наслідків, який вже зараз непокоїть новоприбулих, це те, що, згідно «правил внутрішнього розпорядку» ЄС, на території всіх країн-членкинь можна купувати власність без обмежень. Ні, дійсно, без обмежень. Чехи можуть їхати, хоч сьогодні, до сусідів і купувати там, скажімо, старовинні замки. Кажуть, вони там дуже дешеві - на середні німецькі прибутки, але якщо вони у вас середні чеські, то краще працюйте і мрійте про майбутнє. А доки ви мрієте, ті ж самі німці можуть купувати нерухомість хоч для відпочинку, хоч для виробництва.

Ні, ті, хто першими застовпили місце в родині, мали тимчасові привілеї для себе. Наприклад, Італія не дозволяла продаж іноземцям нерухомості в деяких провінціях, на курортах, доки не переконалася в тому, що не тільки в них, але і вони можуть купити собі що-небудь де-небудь коли-ніколи.

В Україні є перспектива.
Вступ в ЄС цілком чи повністю?

Я аж ніяк не лякаю жупелом в обличчі Євросоюзу, але вважаю, що ми, українки і українці, часто впадаємо в, так звану, барокіальність мислення, за словами Л. Чижевського, - тобто сприймаємо уявне за наявне, а потім ще і страждаємо, що те, що не мало ніколи відбутися, і не відбулося. Так і у виборі майбутніх векторів розвитку геополітики - намагаючись переконати в необхідності інтеграції до Європи, політики, політологи, економісти, журналісти часто-густо малюють вступ до ЄС як єдиний, бажаний, але заборонений плід, який може стати для України призом у разі її перемоги над власними невдачами. Без суду винна Україна має з заплющеними очима досягти саме того, чого від неї вимагають.

Але ж що натомість? Безумовно, східний вектор геополітичного розвитку теж не може задовольнити країну. Тому часто наші теоретики і практики, проявляючи чисту біполярність мислення (яка, до речі, не є такою вже аутентичною українською ознакою, а швидше привнесеною), пропонують на вибір лише два шляхи, забуваючи, що навіть в географії, окрім чотирьох основних сторін світу, є ще доволі напрямків, які вкладаються в широкий спектр на 360 градусів. А якщо додати чисельні політичні “сторони світу”?

Ну, з практиками (читай – політиками) зрозуміло, вони люди невільні і не завше можуть відверто роздивлятися по сторонах. Але, на превеликий жаль, і теоретики, які теоретично (вибачте за тавтологію) свободні люди, пропонують не так вже й багато на вибір.

А шкода, бо нині, напередодні третього тисячоліття, розробляти нові перспективи, аналізувати “старі” і пропонувати різні схеми розвитку й облаштування майбутнього світу дуже популярно. Не йдеться про те, що всі вони (перспективи і схеми) мають бути сприйнятими (що неможливо і не треба), проте аналізу і оцінки цих ідей, особливо, коли вони торкаються України, теж бракує.

А багато з іноземних авторів навіть і не згадують про те, що Україна може стати не те, що зіркою, а хоча б Попелюшкою Євросоюзу.
Скажімо, Семюель Гантингтон, відомий своїми пророкуваннями щодо імовірних зіткнень цивілізацій в найближчі роки, називає Україну країною, яка тріснула. Бо, згідно його підходів, “лінія цивілізаційного пошкодження між Заходом і Сходом проходить через її (України) серце і це продовжується сторіччями”. Він обгрунтовує це різними конфесійними належностями, мовними відмінностями і навіть політичним вибором Заходу і Сходу – на останніх виборах Президента, пройшовши через Київ, “шпарина” розподілила територію за вподобаннями: Л.Кравчук – Л.Кучма. До речі, як розцінити, що нині вони разом? Як помилку Гантингтона чи підтвердження тої ж самої барокіальності нашого народу, який наявну однаковість сприйняв як уявну відмінність?

Безумовно, Гантингтон теж не категоричний. Він припускає, що Україна “залишиться об’єднаною, залишиться тріснутою, залишиться незалежною у дуже щільній співпраці з Росією”. Стосунки з останньою, на його думку, а також на думку іншого дослідника Джона Морісона, можуть бути тим же, що франко-германські стосунки. І як останні складають серцевину Євросоюзу, так попередні складають серцевину православного світу.
Інший відомий вчений - професор Йоган Гальтунг “заспокоює” нас тим, що таких “цивілізаційних пошкоджень” чимало. Лише в Європі, до якої ми так прагнемо, їх цілих три: протестантсько-католичне, слав’янсько-православне й турецько-мусульманське (Ми думали, що Європа об’єднана, а вона, виявляється, теж тріснута?!.).

Отже, зупинимося лише на другій “шпарині” - слав’янсько-православній.
Як вважає Гальтунг, країни “жорсткого націоналізму”, до яких він відносить Німеччину, мають періоди “стиснення”, “очікування” і “експансії”. Остання зараз знаходиться в стані “очікування”, але наступна стадія вже не за горами. Звісно, в сучасних умовах не йдеться про експансію воєнну, проте “є культурна (Гете-інститут), економічна (інвестиції) тощо. Членство Польщі, Чехії і Угорщини в Євросоюзі – це доступ (Німеччини) до Судет, Померанії і Сілезії, нарешті, до Східної Прусії.

Ти ба, ми думали, що вступ до Євросоюзу – це доступ нам, а це, виявляється, до нас…Проте, дивись початок статті, там є вже деякі підтвердження.
Але це ще не все. Дійдемо й до України, а поки звернімося до Гальтунга.

“Уявіть, що це сталося. Які наступні кроки? “Мейер-Мюллеризація” Ковальських в Сілезії і Померанії через звернення до них (Ковальських) шукати в своєму роду німецьких бабунь і пра-бабунь? Добре спрямовані інвестиції в колишні території? Референдум? Кордон посувається в середині ЕС і виглядає як адміністративний розподіл? А тоді? Польська історія – це функція від сили Німеччини і Росії: обидві слабкі, Польща розширюється; Німеччина слабка, а Росія сильна, Польща посувається на Захід; обидві сильні, Польща зникає. А з сильною Німеччиною і слабкою Росією, Польща посувається на Схід.”

Дивись мапу, бо на сході ми…

Виникає логічне запитання: для чого написана ця стаття? Щоби остаточно перелякати український народ, бо ж куди не кинь – всюди клин? Примусити змінити геополітичні орієнтації і шукати меншого зла з іншою частиною “серцевини православ’я”? Ні. Просто мені боляче, коли мій народ і мою країну, а тобто і мене, мою сім’ю, моїх друзів і близьких, дехто вважає (а за барокіальністю народу, примушують вважати і його самого) лише об’єктом відносин, а не суб’єктом. А якщо суб’єктом, то неповноздатним, якому треба замулювати очі, тягнути на манівці, не казати всієї правди. А привівши на ці манівці із замуленими очима, сказати, що “Маємо те, що маємо” і зняти відповідальність як за минулі помилки, так і за майбутні кроки.
Український народ може, вміє і хоче думати. А думка, за Емануелем Левінасом, не є просто невиразним пригадуванням, але завжди – пізнаванням нового.”

… зваживши на все, може Україна і стане зіркою, роком раніше чи пізніше, але це має бути “свідомий вибір дорослої добре проінформованої людини”.

-------------------------------------------

[1] Huntington S. P., The Clasch of Civilizations and the Remaking of World Order, Touchstone Books, 1997, ст. 165
[2] Там же, ст. 168
[3] Morrison J., Pereyaslav and After: The Russian-Ukrainian Relationship, International Affairs, 69 (October 1993), ст.677
[4] Galtung J., 21^st Century Conflict Formations: Diagnosis, Prognosis, Therapy, Public Lecture at 4 August 1999, CEU, ст. 15
[5] Там же, ст. 18
[6] Там же, ст. 18
[7] Левінас Е., “Між нами”, Дух і літера. Задруга, 1999, ст.20
[8] Дивись документи з прав людини.