Інформаційно-консультативний жіночий центр

Україна стала першою державою, яка прийняла Національний план дій до резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» у період збройного конфлікту. Та, окрім України, цю резолюцію впроваджують й інші країни, які мають як успіхи у впровадженні, так і виклики.

У межах тренінгу для представниць громадських організацій, який проводив Інформаційно-консультаційний жіночий центр спільно з ОБСЄ, громадські активістки із Грузії та Литви поділились досвідом у реалізації резолюції ООН у своїх країнах.

Грузія: шлях до миру через діалог

Війна у Грузії наклала свій відбиток на впровадження принципів ґендерної рівності у країні. Як зазначає Юлія Харашвілі, грузинська громадська активістка та ґендерна експертка ГО «Згода», для жінок у країні досі існують бар’єри для повноцінної участі у суспільному та політичному житті країни. І війна – одна із причин.

Найпершими у ситуаціях конфлікту страждають жінки. Грузія, попри видимий прогрес у досягненні ґендерної рівності, усе ще патріархальна країна. Наявність патріархальних стереотипів та ґендерної нерівності особливо характерні для сільської місцевості, де жінки повністю залежні від чоловіків.

Та й на державному рівні, за словами спікерки, ситуація досить складна. Наприклад, у офіційних перемовинах із 2019 року, коли залученість жінок до офіційних візитів була на рівні 33%, нині тільки дві жінки-представниці міністерств допускаються до таких зустрічей.

Якщо і відбувається залучення експерток, то їм відводять переважно «жіночі» теми – здебільшого це соціальні питання й медицина.
 
Які ж успіхи громадських організацій Грузії у впровадженні резолюції 1325?

У 2008-му Грузія приєдналась до резолюції.
«Найперше, що нам як представницям громадського сектору потрібно було робити, – це будувати діалог із жінками, які залишилися на окупованих територіях. Потрібно було вибудувати із ними довірливі зв’язки. Але знайти жінок, які готові були йти назустріч, – проблематично. І тут дуже допоміжним стало запровадження у країні порядку денного «Жінки, мир, безпека». Тепер влада мала нам іти на зустріч», – ділиться спогадами Юлія Харашвілі.

Після ухвалення резолюції у Грузії створили юридичні клініки для ВПО, які фінансувалися із державного бюджету. Це були своєрідні «острівці безпеки» для переселенців, куди ті могли звернутися по будь-яку допомогу. Це дозволяло налагодити зв’язки із людьми.

Два важливі стовпи роботи із жінками у Грузії, які перебувають у зоні конфлікту,– це навчання та підтримка.
Підтримка могла бути різною: юридичною, технічною, наприклад, роздавали мобільні телефони, щоб жінки мали доступ до інтернету, фізичною, коли громадські активістки спілкувалися із родинами та чоловіками, щоб ті відпускали жінок на навчання.

У просвітницькій складові робили акцент на вивченні мов, розбирали як визначати насильство та протидіяти йому, як виявляти інформаційні атаки та протидіяти їм.

«Згодом жінки, які у нас пройшли навчання, залучали інших. Нині ми маємо широку мережу таких «миротвориць». Часто спільно із владою проводимо дослідження, моніторинги, зустрічі з місцевими владними структурами. Лобіюємо участь жінок у процесах ухвалення рішень. Без запровадження резолюції цей процес був би значно довшим», – переконана Юлія Харашвілі.

Литва: для чого країні, де немає війни, резолюція про «мир та безпеку»?

Ругілє Буткєвічуте, громадська активістка із Литви, ГО «Жіночий інформаційний центр», згадує, як першим викликом у лобіюванні ухвалення резолюції 1325, був опір суспільства. «Нас запитували: навіщо ми взагалі маємо пропагувати ідею ґендерної рівності, навіщо треба просувати резолюцію 1325? Для чого нам резолюція про мир? Литва не воює! Тоді ми відповідали, що Литва не воює зараз», – розповідає активістка.

Ругілє додає, що робота над упровадженням у країні резолюції – це передовсім була робота із запереченнями. Треба було пояснити людям, що поняття «мир» значно ширше, ніж просто «відсутність війни».

«Чи можемо ми говорити про питання миру, коли кожна третя жінка у країні переживає насильство? Ми почали розуміти мир більш широко, комплексно. І ми стали розширяти концепцію розуміння не просто як «війна» і «мир». Ми також хотіли говорити про мир у неконфліктних ситуаціях», – коментує експертка.

Для того, аби показати цикл насильства, яке жінки переживають із дитинства, організація створила відео, із якого починали всі свої інформаційні кампанії. А фокус  адвокаційної кампанії змістили на підтримку участі жінок у процесах миру та безпеки, зменшення ґендерно-зумовленого насильства та сприяння ґендерній рівності.

Залучати жінок до лобіювання резолюції почали із просвіти: «Конфлікт виникає через брак миру і взаєморозуміння, тому потрібно навчати громади як розпізнавати насильство, виявляти і протидіяти йому. І тут важливо донести до людей розуміння, що насильство проти жінок – це досвід багатьох поколінь і багатьох країн. Не потрібно закриватися у цій проблемі, потрібно навпаки говорити голосніше, обмінюватись досвідом протидії насильства із іншими регіонами, містами, країнами», – розповідає Ругілє Буткєвічуте.

Після навчання кожна з учасниць повернулась до своїх громад та змогла провести подібне навчання у своїй громаді. Нині в Литві розвивається мережа громадських організацій та активісток, які далі локально працюють над темами резолюції.

«Порядок денний «Жінки. Мир. Безпека» – це складна тема, і з нею непросто працювати. Але найголовніше тут знайти підхід до людей, пояснити їм які їхні болі вирішує ця резолюція», – підсумовує Ругілє Буткєвічуте.

Мир – це більше, ніж відсутність війни

У 2018 році Глобальна мережа жінок-миротвориць провела опитування активісток із понад 50 країн. Ключовим питанням було: «Що робить громаду мирною?».  Лише 24% опитаних казали, що запорука миру – це відсутність війни. 75% відсотків зазначили, що мирну громаду робить рівність між чоловіками та жінками, відсутність насилля, верховенство права, рівний доступ до можливостей, зокрема, в освіті.

Агнєжка Фал Дутро Сантос, представниця «Глобальної мережі жінок-миротовориць» розповіла, що резолюція ООН 1325 уже значно вийшла за рамки поняття «охорона миру». Нині ця резолюція направлена на подолання й інших викликів.

«Резолюція «Жінки. Мир. Безпека» ґрунтується насамперед на безпеці людини. І всі питання, які виникають у документі, покликані захистити ті чи інші групи людей, які є вразливими в умовах будь-якого конфлікту», – коментує експертка.

Серед нових питань, які з'явилися на порядку денному – це  захист правозахисниць та загалом громадських активістів та активісток, які відстоюють права людини. У тому числі – захист від кібербулінгу та погроз у мережі.

Додалось також розширення доступу жінок до економічних можливостей. «Відсутність у жінок можлвості заробляти – це небезпека. Вони стають беззахисними. Особливо жінки із сільських регіонів, з окупованих територій, які втрачають робочі місця. Економічні можливості жінок –  це основа досягнення миру у межах резолюції», – зазначає Агнешка Фал Дутро Сантос.

Серед інших напрямків є також роззброєння та контроль над озброєнням, охорона навколишнього середовища та протидія змінам клімату, подолання негативних наслідків пандемії коронавірусу.

Розширились не лише напрямки, а й цільові групи, на які спрямовано діяльність резолюції, коментує Олена Суслова, українська експертка з ґендерних питань.

Якщо раніше резолюція приділяла увагу фокусувалася суто на внутрішньо переміщених особах та учасниках/ учасницях бойових дій, то нині  вона включає більш ніж 14 категорій, серед яких і постраждалі від насильства, пов’язаного з конфліктом, мешканці тимчасово окупованих територій, жінки, які служать/працюють в секторі безпеки і оборони, жінки, які провадять діяльність, пов’язану з  питаннями підтримки миру тощо.
«Важливо, що вся діяльність, на яку спрямована резолюція, робить видимими і помітними жінок. Особливо жінок, які перебувають у зоні конфлікту, залучені у секторі оборони та безпеки. Завдяки резолюції, виявляються проблеми та важливі питання із доступом жінок до посад, забезпеченням їх необхідним одягом та обладнанням. Приємно помічати прогрес у цих сферах. Упевнена, це лише початок шляху», –  підсумовує Олена Суслова.
 

Авторка: Інна Наливайко